Світ став толерантнішим

4-та Літня школа соціальної демократії зібрала 38 громадських лідерів з України та Білорусі, які цікавляться проблемами подолання стереотипів і попередженням соціального виключення, гендерної дискримінації та правого екстремізму. Тепер через різні канали зв'язку молоді люди нестимуть толерантність у маси.

Без демократії немає ніякої свободи

 Фрідріх Еберт

  З самого народження батьки виховують дитину відповідно до її статі. Дівчаткам купують одяг рожевого кольору, хлопчикам — блакитного. Першим дарують ляльок, останнім — автівки. Маленьких красунь з дитинства привчають любові до материнства. 
  Далі це переростає у «стереотип трьох К: Kinder, Küche, Kirche».І хоча з історичним та культурним розвитком жінка виборює собі право займати ті ж посади, що й чоловік, кількість домашніх обов'язків у неї не зменшується.
  Гендер є тією характеристикою, що обумовлює соціальний розвиток особистості. Проте багато хто досить часто плутає цю характеристику з біологічною роллю людини. Народжувати дітей можуть лише жінки, проте доглядати за ними можуть й чоловіки. І нічого незвичного в цьому немає. Ті, хто каже, що жінка має сидіти вдома виховувати дітей, а чоловік їх забезпечувати, формують гендерні стереотипи, які призводять до конфліктів та понижують самооцінку особистості.
  Сьогодні у декретну відпустку все частіше йдуть чоловіки. Це пов'язано із рівнем заробітної плати: вдома залишається той, хто отримує менше грошей.
  Прикладів різних видів дискримінації в Україні є чимало. Проте досить часто люди не звертають на них увагу, допоки самі не опиняться у схожій ситуації. Що робити в таких випадках? Захистити когось, чи пройти повз? Як подолати дискримінацію і не допустити порушень прав людини? На всі ці запитання шукали відповіді лідери з України та Білорусі, які зібрались з 10 по 13 липня у Київській області на 4-тій Літній школі соціальної демократії на тему «Толерантність та ефективна демократія», організованій Представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні.
  Молоді люди протягом чотирьох днів слухали лекції, вирішували практичні завдання, шукали вихід із різних ситуацій, дебатували та розмірковували як ідею толерантності в маси. Крок за кроком вони дізнавались про її значення для демократичного та ефективного розвитку держави, досліджували світовий досвід формування толерантності в суспільстві та шукали шляхи зміцнення соціальної інтеграції та міжкультурного діалогу в Україні та визначали межу між особистою свободою та свободою інших.
  Розпочалась школа з вітального слова від представника Фонду ім. Фрідріха Еберта (ФФЕ), директора Представництва ФФЕ в Україні Урсули Кох-Лаугвитц та знайомством із модератором заходу Катериною Вєзєлєвою.
  Потім учасники визначали аспекти філософського та політичного підґрунтя стереотипів та формулювали своє особисте визначення толерантності. У багатьох воно співпадало, проте мало свої особливості.
  Також першого дня коротко обговорили сучасні форми не толерантності — правий екстремізм, соціальне виключення, гендерну дискримінацію.
  Наступного дня визначали соціальні, політичні та економічні аспекти демократії, а також чому питання толерантності є актуальним для України та Білорусі. Говорили більш детально про правий екстремізм із тренерами Максимом Буткевичем та Кларою Лур. Після обіду Мрідула Гош розповіла про національні меншини. Потім переглядали відео з толерантності та анти дискримінації.
  Третій день запам'ятався зустріччю із представником Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Оксаною Філіпішиною і вправою «Дискримінація і я» від Тетяни Іваніної, експертка з гендерних питань. Пані Тетяна відібрала учасників школи за кольором очей і сказала, що люди з карими очима завжди краще інтелектуально розвинені, ніж люди з іншим кольором очей. Далі учасники з іншими кольорами очей вийшли з конференц-зали, а кароокі залишились. Експертка оголосила правила інтелектуальної вікторини: хто знає відповідь — підіймає руку. Проте відповіді майже завжди знали лише кароокі. Як виявилось, вони отримали листочки із відповідями на запитання, які задавала Тетяна Іваніна. Завданням цієї гри було визначити почуття дискримінованих та дискримінуючих і дати зрозуміти кожному, що він може опинитись по іншому боці ситуації.
  День був дуже насиченим: опісля захопливої гри на учасників чекали дебати на тему: «Як протидіяти дискримінації та просувати ідею толерантності». Молоді люди розділились на 4 команди. Кожна обрала по одному підходу для боротьби з дискримінацією: законодавчий, просвітницький, захист свободи слова, особиста відповідальність. Завданням було переконати суперників, що ваш підхід більш дієвий. За результатами дебатів виявилось, що важливими є всі підходи, адже вони взаємопов'язані між собою.
  Ввечері на груп чекало цікаве «домашнє» завдання: відзняти відеоролики, основною ідеєю яких було просування толерантності.
  В останній день учасники прослухали лекцію про толерантність та міжнародну співпрацю від Сандри Хільдебрандт, подивилися та обговорили відеоролики, обговорили подальші дії.
  Учасникам заходу сподобалась доступна форма викладення теми, використання інтерактивних методів, в тому числі велика кількість «енерджайзерів» та цікавих практичних завдань між тренінгами, де можна було проявити свою індивідуальність так креативність.
  Тепер ці молоді люди ділитимуться отриманим доступом зі своми одногрупниками, колегами, друзями та звичайними прохожими. Вони сподіваються, що світ справді стане толерантнішим.

33 коментарі

Захар Подкидишев
Meinetwegen! Einer muss der Bluthund werden, ich scheue die Verantwortung nicht…
Захар Подкидишев
«Пожалуй, кто-то же должен быть кровавой собакой. Я не страшусь ответственности» — Густав Носке.

Густав Носке (член СДПГ) — ближайший соратник рейхспрезидента Германии Фридриха Эберта…
Михайло Шморгун
Захаре! Ти ж чернівчанин! Треба бути «чуть-чуть» толерантним!
Галина Дичковська
Інколи толерантність є просто прихованою формою дискримінації.
Хто має очі, хай бачить.
Євген Токарюк
«толерувати» дослівно перекладається, як терпіти
в Україні немає гендерної дискримінації, жінка ледь президентом не стала, в Україні немає національної дискримінації: найбагатші люди в нас це татарин і єврей.
всі ці сімпозіуми організовують грантоїди, яким треба відзвітувати перед європейськими спонсорами, не несуть реальної «користі», менше з тим рано чи пізно цим грантоїдам треба буде ставати в перші ряди якихось гей-парадів, коли дадуть гроші на розвиток толерантності до збоченців.
Маріанна Антонюк
Євгене, Ваші твердження просто смішні. Вочевидь, тому що Ви — не жінка і слов'янин (українець). А спробуйте побути, наприклад, циганом в Україні. Корейцем у Чернівцях. Чорним на Білоусова, де гуртожитки чернівецького медуніверситету. Ну або посидіти в тюрмі, як та жінка, яка ледь президентом не стала. Чоловіки в цей час не лише розбазарюють державу і при цьому гуляють в розкошах на свободі, а й президентами стають.
Святослав Вишинський
Толерантність — це розписка у неспроможності. Не дивно, що дискурс толерантності став домінуючим саме в епоху занепаду західної цивілізації — і політичного, і культурного, і демографічного. Кожна наступна поступка наближає Европу до кінця, чим «толеровані» спільноти ефективно користуються. Замість національної мобілізації в інтересах суспільства — обсмоктуються інтереси меншостей усіх мастей. Які врешті-решт національну спільноту розкладають. Лібералізм і демократія — це два різні шляхи. Із різним фіналом.
Ігор Гамаль
А ви погуляйте ближче до ночі по вулиці Білоусова. А тоді розкажете, які вони там бідні і нещасні.
Євген Токарюк
в чому саме сміх, я факти навів, а Ви оперуєте «а спробуйте»
— цигани вони в жодній країні не соціалізуються, тут справа не в Україні (хоча такий товариш, як Петро Чорний ніби відомий артист)
— корейців в нас практично нема, хоча в Чернівцях на філармонії корейська родина має свій бар.
— «чорні», як ви висловились спокійно тратять гроші в наших клубах, і деколи ходять з недалекими українськими дівчатами. Вам відомі в Чернівцях з початку року випадки якоїсь агресії до корейців, чи «чорних»?
про політику тут також неоднозначно. Ви дійсно вважаєте, що Тимошенко сидить через гендерні утиски? ) Жінок достатньо і в парламентів і в кабміні. в чому дискримінація? Вам хтось не дає закінчувати вузи і ставати успішними жінками?
Маріанна Антонюк
Вираз «чорні»… деколи ходять з недалекими українськими дівчатами" — наповнене повагою і до чорних і до дівчат, правда?
Маріанна Антонюк
вау-вау! Вітаю расистів і сексистів, вас уже двоє :)
Святослав Вишинський
Навішати ярлики замість змістовно проаргументувати — дуже «толерантний» метод дискусії. Зазвичай саме так усе і закінчується.
Маріанна Антонюк
сподіваюся, Святославе, Ви маєте на увазі вираз «недалекі дівчата», які дозволяють, аби з ними ходили «чорні»
Святослав Вишинський
Це справа дівчат, з ким вони гуляють, розраховуючи на бонуси (думаю, Ви не будете заперечувати, що українками у стосунках з іноземцями всіх рас найчастіше рухають меркантильні інтереси). Проте дивно, якщо африканців ображає колір їхньої шкіри — їхні комплекси з цього приводу, котрі вони вже нав'язали на Заході, не повинні нас турбувати. Здається, білі люди не соромляться того, щоби їх називали «білими» і не вбачають у цьому проявів расизму — ні в Европі, ні в Африці, ні на Полінезійських островах.
Маріанна Антонюк
буду заперечувати. Ви маєте результати якихось досліджень з цих питань?
Щодо кольору шкіри — африканців ображає не колір їхньої шкіри, а ставлення інших до цього кольору. Наприклад, Ігор вважає, що з чорношкірими можуть ходити тільки недалекі дівчата. Я не чорношкіра, тож погодьтеся, що жодних комплексів з цього приводу не можу мати. Але я вбачаю в такому формулюванні образу для людей, про яких йдеться.
Святослав Вишинський
Якщо хтось із нас, як китайці, почне «виписувати» дружин із бідних африканських країн, то ніхто не заперечуватиме, що цими жінками рухатимуть у першу чергу меркантильні інтереси. І це ніяким чином не ображатиме білих, які прекрасно усвідомлюють цей факт — вони знатимуть і свідомо з того користуватимуться. Не слід ідеалізувати і прикрашати реальність.
Маріанна Антонюк
Святославе, Ви уникаєте відповіді на пряме питання. Ви користуєтеся якимись дослідженнями, які підтверджують Ваші особисті припущення про меркантильні інтереси? Так чи ні?
Святослав Вишинський
Соціологічні дослідження у сфері особистих стосунків не можуть проводитись об'єктивно — як не можуть проводитись дослідження про хабарництво зі сторони хабарників. Що, однак, не означає, що його не існує — і що ми не можемо аналізувати власне оточення на десятках (sic) випадків. Думаю, було би цікаво торкнутись принаймні формальної сторони й проаналізувати кількість і відсоткове співвідношення шлюбів з іноземцями з подальшою еміграцією — як і практику фіктивних шлюбів.

«У минулому році весілля по-українськи зіграли 748 інтернаціональних пар, що складає 4 відсотки від загальної кількості укладених шлюбів.… Після весілля такі молодята майже стовідсотково їдуть жити за кордон». («На Дніпропетровщині щороку зростає кількість шлюбів з іноземцями», «11 канал», 21 березня 2013)

«Після невеликого затишшя, викликаного кризою, у шлюбних агентств знову повно роботи — підвищився попит іноземних женихів на українських наречених.… Загальносвітова тенденція, коли женихи — з більш розвинених країн, наречені — з менш розвинених. <...> Дівчата виходять заміж за країну. Вони готові вийти за будь-якого, аби тільки виїхати звідси, де, як вони вважають, нічого не можуть досягти. Не хочуть бачити можливостей, які, тим часом, є». («Вийду заміж за іноземця. Терміново!», «Дзеркало тижня», 8 червня 2012)

"… Для когось фіктивний шлюб — єдиний шанс взагалі потрапити до країни, а для численних нелегалів — найнадійніший шанс не поїхати додому". («Рука, але не серце: за фіктивні шлюби з іноземцями українці сплачують десятки тисяч доларів», «Український тиждень», 13 лютого 2013)

Статистичний моніторниг, утім, здійснюється закордоном у сфері сексуальної індустрії, в т.ч. там, де вона легалізована (Нідерланди) — на жаль, українки і жінки зі слов'янських країн пострадянського простору в цій сфері чисельно переважають. І далеко не завжди з примусу і далеко не тільки з мотивів соціальної невлаштованості.

P.S. Тільки не треба пісень про сексизм: переважна більшість шлюбів з іноземцями в Україні укладається саме за схемою "іноземець-чоловік та українка-дружина". Не навпаки. Це капіталізм. На особисте переходити не хочу, але на всю цю теорію, на жаль, вистачає прикладів із життя колег і знайомих. Чого лишень вартує відсоток випускниць із факультету іноземних мов ЧНУ, котрі правдами і неправдами виходять заміж закордон у пошуках кращого життя чи наполегливо шукають там кавалерів. І аж ніяк не кохання, що почасти відверто і визнають.
Галина Маслак
Так, нам теж викладач казав, що всі дівчата на факультеті іноземних мов мріють вийти заміж за іноземця. При цьому це супроводжувалося коментарями: «Ваше місце на кухні», «Навіщо ви вчитеся?», «Ви всі продажні» і т.п. При цьому у нього не було підстав так казати, бо ніхто з нас не давав приводу так думати. Але статистика — це ж правило, правда? Якщо так з кимось було, то я теж така, правильно? Продажна шлюха, яка мріє вийти заміж за країну.
Галина Маслак
Це вибір тих дівчат, які вийшли заміж з таких причин. Якби в Україні не було жодного іноземця, вони б придумали щось інше. Дівчата просто шукають легкого життя в будь-який спосіб. Але це не тому, що українці толерантні, а тому, що завжди були і будуть люди, які виходять заміж по розрахунку. У будь-якій країні.
Святослав Вишинський
Що значить «мріють», якщо такий значний відсоток справді виходить? Повторюсь: не хочу переходити на особистості, але серед людей, яких я знаю особисто, чимало вийшли заміж за країну. В т.ч. укладаючи фіктивні шлюби. Дехто так не принижується — але не приховує, що прагне громадянства, соціального статусу і мінімального забезпечення. І, звісно, любові. Але обов'язково закордоном. Ми не обговорюємо причини — ми констатуємо факт. Адже навіть у фактах дехто сумнівається.
Галина Маслак
Не обов'язково десь за кордоном. Повір, я знаю деяких дівчат, які зустрічаються з хлопцями лише через гроші і соціальний стан. І ті хлопці не іноземці. Серед моїх друзів таких немає і я дуже цьому рада. А ніхто ж не довів, що любов існує, тому я не хочу торкатися теми відносин і кохання. Як можна виміряти, люблять люди один одного чи не люблять?
Галина Маслак
Знайома моєї мами сварила мене, що я не практична і що хлопець мій не такий багатий, як дружина її сина. Вона дуже радіє, що він зміг влаштуватися в житті завдяки грошам його дружини. Але то їх вибір. А мій — бути з людиною, яка мені потрібна і якій потрібна я. Якщо це називається любов'ю, то хай так.
Галина Маслак
Містере Вишинський, Ви торкнулися дуже важливої для мене теми, тому зупиніть мене, коли я занадто багато писатиму.
Випадок з життя:
-О, я чула, у тебе є хлопець. Розкажи про нього.
-Він в банку працює, отримує 6 тисяч в місяць.
-Я ж не питала, скільки він заробляє. Я запитала, який він…

А проблема не тільки в грошах. У мене, на жаль, багато знайомих, які зустрічаються тільки з дуже вродливими хлопцями. Навіть якщо у нього ще п'ять дівчат, це неважливо. Бо якщо він гарний, то яка різниця?
Олег Тудан
Марианна, каждый раз, поздравляя сексистов и расистов, передавайте привет Владимиру Антонюку, который считает СПИД «болезнью наркоманов и проституток».
Маріанна Антонюк
Олеже, по-перше, я не потребую Ваших порад. А по-друге, упевнена, що Володимир Антонюк набагато більше за Вас знає і про СНІД, і про наркоманів, і про проституток. Не з книжок чи сльозних статей в газетах. Він їх вживу бачив і багато років з дна витягав.
Віктор Довганич
Ще можна здогадатись яким чином Володя(Супергерой) витягав хворих на СНІД і наркоманів. Але проституток!
Маріанна Антонюк
У Вас обмежена фантазія.
Володимир Антонюк
Дуже вдалий впис. І, головне, по темі.
До чого це тут було Вами сказано?
Віктор Довганич
Муж и жена одна сатана.Два сапога пара.И т.д…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте