Місто, куди хочеться повертатися знову і знову...
коли я можу мовчки на потяг сісти
втекти останнім рейсом
і не шукати сенсу
у цих прибитих пилом днях і врешті…
і все написане нами
рядками й піснями
нехай летить поза очі
в майбутнє й словами
десь проросте між травою
і новими людьми
а ми були тут з тобою
тут були колись ми…
ФІОЛЕТ – Тут були колись ми (2:50)
Світало…
Синє небо розквітало ніжно-блакитними хмарами і лише ранковий туман давав знати, що надворі пізня осінь.
Хмари важко повисли над містом і моментами здавалось, що випаде сніг.
На календарі було перше грудня. Ось-ось мав продзвеніти будильник.
Потрібно було збирати речі і йти прощатися з містом, куди так хотілось повертатися знову і знову.
Все наше життя – то суцільна дорога до Львова, любить казати моя викладачка Лілія Шутяк. Та й справді, хочеш чи не хочеш, а життєва дорога складається так, що вже вкотре повертаюся в це чудове місто.
Місто, де глінтвейни називають не тільки яблуневими, а й хмільними брюнетками чи бльондинками, ямайськими карпатами, п’яними бамбетлями. Де кава з чукулядов, і зветься вона як не куфайкою, то бльондом чи п’яним сафарі. Місто соборів, книгарень, кав’ярень, різнокольорових будинків, незвичної бруківки та п’янкого аромату закоханості. Місто романтиків та людей, які завжди живуть кожен новий день як останній.
Такими були в ньому ми...
В кав’ярні «На бамбетлі» ми пили медовий глінтвейн, їли французькі тости та штруделі з вишнею під гарячим шоколадом з морозивом. У «Глясовій лямпі», де можна побачити верхівки дахів та польоти голубів, пили чай, говорили про музику, літературу, не задумувались над майбутнім, жили теперішнім та насолоджувались кожним моментом.
Львів гарний в будь-яку пору року: навесні наповнює серце любов’ю, влітку надихає, восени омріює, а взимку зближує. В будь-яку погоду: будь то дощ, сніг, град чи привітне сонечко. В рідному місті в зливу сиділа би вдома, а у Львові хотілось би гуляти...
Бо знаєш, що кожен раз може бути останнім...
P.S.: Ну ось, вже минула доба як я приїхала зі Львова. Люди там геть поварювали, тіво бамбетлі, на яких ще спала небіжка бабця, повиставляли в світлицю, і на них пансьтво попиває каву…
втекти останнім рейсом
і не шукати сенсу
у цих прибитих пилом днях і врешті…
і все написане нами
рядками й піснями
нехай летить поза очі
в майбутнє й словами
десь проросте між травою
і новими людьми
а ми були тут з тобою
тут були колись ми…
ФІОЛЕТ – Тут були колись ми (2:50)
Світало…
Синє небо розквітало ніжно-блакитними хмарами і лише ранковий туман давав знати, що надворі пізня осінь.
Хмари важко повисли над містом і моментами здавалось, що випаде сніг.
На календарі було перше грудня. Ось-ось мав продзвеніти будильник.
Потрібно було збирати речі і йти прощатися з містом, куди так хотілось повертатися знову і знову.
Все наше життя – то суцільна дорога до Львова, любить казати моя викладачка Лілія Шутяк. Та й справді, хочеш чи не хочеш, а життєва дорога складається так, що вже вкотре повертаюся в це чудове місто.
Місто, де глінтвейни називають не тільки яблуневими, а й хмільними брюнетками чи бльондинками, ямайськими карпатами, п’яними бамбетлями. Де кава з чукулядов, і зветься вона як не куфайкою, то бльондом чи п’яним сафарі. Місто соборів, книгарень, кав’ярень, різнокольорових будинків, незвичної бруківки та п’янкого аромату закоханості. Місто романтиків та людей, які завжди живуть кожен новий день як останній.
Такими були в ньому ми...
В кав’ярні «На бамбетлі» ми пили медовий глінтвейн, їли французькі тости та штруделі з вишнею під гарячим шоколадом з морозивом. У «Глясовій лямпі», де можна побачити верхівки дахів та польоти голубів, пили чай, говорили про музику, літературу, не задумувались над майбутнім, жили теперішнім та насолоджувались кожним моментом.
Львів гарний в будь-яку пору року: навесні наповнює серце любов’ю, влітку надихає, восени омріює, а взимку зближує. В будь-яку погоду: будь то дощ, сніг, град чи привітне сонечко. В рідному місті в зливу сиділа би вдома, а у Львові хотілось би гуляти...
Бо знаєш, що кожен раз може бути останнім...
P.S.: Ну ось, вже минула доба як я приїхала зі Львова. Люди там геть поварювали, тіво бамбетлі, на яких ще спала небіжка бабця, повиставляли в світлицю, і на них пансьтво попиває каву…
0 коментарів