Наталія Федорович: «Історія твориться поміж нас»
Ранок 16 листопада, попри погану погоду та густий туман, все-таки подарував студентам кафедри журналістики ЧНУ два теплі промінчики сонця: до них завітали керівник літературно-драматичної частини Наталія Федорович та артист драми Григорій Руденко-Краєвський. Творчі особистості, для яких театр є частинкою життя, хоббі та другою домівкою, розповіли про специфіку театрального мистецтва, труднощі, з якими зіштовхуються в повсякденній роботі та довгий шлях до мистецьких горизонтів. Пише у своєму матеріалі спеціально для студентка Вікторія Яшан.
Григорій Руденко-Краєвський впевнено почуває себе на сцені ще з семи років. Потім він їхав з рідного Харкова у Львівське училище мистецтв, де провчився три місяці, повертався назад додому і знову вчився в училищі. Проте завжди знав: його місце на сцені, а стандартні теоретичні знання – це надто нудно. Саме це спонукало його вступити на курс до покійного театрального майстра Ступки.
«Було дуже важко: спочатку потрібно одну перепустку отримати, підійти до всіх викладачів, щоб другу підписали, а потім тільки допускають до першого іспиту, так само й до 2. І коли здаєш 4-5 – вже не важко. Коли я прийшов до Ступки, такий переляканий, представляюсь, а він каже, щоб я став в куток і почав на нього кричати. Я почав кричати, він взяв мене в свою групу.Ось так все розпочиналось. Насправді, в нас був дуже цікавий курс: ми постійно працювали на сцені, ми не вчили теорію і відвідували історію театру історію культури тільки за бажанням.», – розповідає герой.
Йому постійно хотілось практики. І він її отримував: практика з різними режисерами з Німеччини, з Росії, Польщі – все, чого треба було на той час. Зараз із того курсу з 24 людей 22 працюють в театрі. Це незвично, адже, як правило, в інституті випускається 300-400 людей, а в театрах України всього 4 місця.
«Григорій походить з древнього роду художників. Дід художник, тато, мама… Сестра працює в театрі ім. Лесі Українки. Сім’я творча, було в кого вдаватися. Він прекрасний актор. Такий, як і наш театр. Щодо останнього, то ми мажмо унікальний репертуар. Ви ніде більше не побачите «Калинову сопілку» Оксани Забужко, «Ілюзію Вальсу» Ольги Кобилянської та виставу про юність Івана Миколайчука «Тисяча снопів вітру», – говорить колега Григорія Наталія Федорович.
Вона в театрі вже п’ятий рік, за цей час вже встигла долучилася до написання інсценізацій «Ольга» та «Туга за майбутнім», здійснила переклади з російської казок «Зачарована фея» В.Рабадана, «Карлсон, який живе на даху» А.Ліндгрен, «Весела валіза» А.Богачова, «Як Настуня ледь не стала марою» В. Ілюхов, «Кішчин дім» С. Маршака, вистав «Тустеп і різний «мотлох» Р. Байєр та «Інцидент» Л. Лунарі.
Наталія також є координатором театрального фестивалю «Золоті оплески Буковини» та автором мистецького проекту «Форум на канапі».
Про цих людей можна говорити нескінченно, адже вони докладають чимало зусиль для того, щоб глядачі відчули: історія твориться поміж них. Але ще краще – прийти і відчути це на собі…
Вікторія Яшан
Григорій Руденко-Краєвський впевнено почуває себе на сцені ще з семи років. Потім він їхав з рідного Харкова у Львівське училище мистецтв, де провчився три місяці, повертався назад додому і знову вчився в училищі. Проте завжди знав: його місце на сцені, а стандартні теоретичні знання – це надто нудно. Саме це спонукало його вступити на курс до покійного театрального майстра Ступки.
«Було дуже важко: спочатку потрібно одну перепустку отримати, підійти до всіх викладачів, щоб другу підписали, а потім тільки допускають до першого іспиту, так само й до 2. І коли здаєш 4-5 – вже не важко. Коли я прийшов до Ступки, такий переляканий, представляюсь, а він каже, щоб я став в куток і почав на нього кричати. Я почав кричати, він взяв мене в свою групу.Ось так все розпочиналось. Насправді, в нас був дуже цікавий курс: ми постійно працювали на сцені, ми не вчили теорію і відвідували історію театру історію культури тільки за бажанням.», – розповідає герой.
Йому постійно хотілось практики. І він її отримував: практика з різними режисерами з Німеччини, з Росії, Польщі – все, чого треба було на той час. Зараз із того курсу з 24 людей 22 працюють в театрі. Це незвично, адже, як правило, в інституті випускається 300-400 людей, а в театрах України всього 4 місця.
«Григорій походить з древнього роду художників. Дід художник, тато, мама… Сестра працює в театрі ім. Лесі Українки. Сім’я творча, було в кого вдаватися. Він прекрасний актор. Такий, як і наш театр. Щодо останнього, то ми мажмо унікальний репертуар. Ви ніде більше не побачите «Калинову сопілку» Оксани Забужко, «Ілюзію Вальсу» Ольги Кобилянської та виставу про юність Івана Миколайчука «Тисяча снопів вітру», – говорить колега Григорія Наталія Федорович.
Вона в театрі вже п’ятий рік, за цей час вже встигла долучилася до написання інсценізацій «Ольга» та «Туга за майбутнім», здійснила переклади з російської казок «Зачарована фея» В.Рабадана, «Карлсон, який живе на даху» А.Ліндгрен, «Весела валіза» А.Богачова, «Як Настуня ледь не стала марою» В. Ілюхов, «Кішчин дім» С. Маршака, вистав «Тустеп і різний «мотлох» Р. Байєр та «Інцидент» Л. Лунарі.
Наталія також є координатором театрального фестивалю «Золоті оплески Буковини» та автором мистецького проекту «Форум на канапі».
Про цих людей можна говорити нескінченно, адже вони докладають чимало зусиль для того, щоб глядачі відчули: історія твориться поміж них. Але ще краще – прийти і відчути це на собі…
Вікторія Яшан
0 коментарів