Сучасний театр потребує не тільки вдячного глядача, а й свідомого об’єктивного журналіста

Театр завжди був невід'ємною складовою культури українського народу. Своєю грою актори могли передати не тільки емоції, почуття, а й давні звичаї і традиції. Проте сьогодні світ добра, краси та любові втрачає свого глядача. Сучасне покоління радше посидить в Інтернеті чи подивиться чергову піратську версію голлівудського фільму, аніж «висидить» двогодинну виставу. Пише у своєму матеріалі спеціально для  www.buknews.com.ua  студентка Вікторія Яшан. 

Існує версія, чому театр ненавидять ще зі школи: дітей «заганяють» туди з примусу. І це дійсно діє, особливо в Чернівцях. Навіть артист драми театру ім. О.Кобилянської Григорій Руденський-Краєвський погодився з твердженням, що будучи дитиною він би нізащо не пішов у театр, а краще би сходив у кіно: «Я кажу так навіть своїм учням: сходіть краще в кінотеатр. Це і дешевше,  і більше розважить Вас. Проте коли ці дітки з п'ятого класу йдуть на «Тисячу снопів вітру» і кажуть, що це дуже захоплююче і класно — мене це вражає. А ще це досить оригінально, якщо взяти дівчину і зводити її на побачення в театр. Запам'ятається на все життя».

Театр потрібно робити «модним». Та повернути глядача в театр, так само як і залучити до нього молодь  - питання досить нелегке. Проте якщо з рекламою та піаром у нас ще більш-менш, то з об'єктивними журналістами, які б могли у цьому допомогти — погано. Адже кожна людина має свою думку, певні враження від вистави, а стримати їх при написанні журналістського матеріалу досить важко.

«Я люблю критику, — зауважує Григорій, — проте не так, коли журналіст бере і виливає весь бруд в одній замовній статті, а вказує конкретно на недоліки. Журналіст, коли пише, що це не подобається, має чітко розуміти чому і вміти майстерно викласти так, щоб актор зрозумів, що треба зробити, щоб задовольнити наступного разу. Але без емоцій ще гірше: коли журналісти приходять на подію просто через виконання свого професійного обов'язку — матеріал виходить надто сухим. Журналіст в такому випадку як актор: не можеш сказати, що роль не твоя, мусиш в неї вживатися. Не знаю, що гірше: написати заяву-відмову чи зіпсувати матеріал. Чесно скажу, я не люблю журналістів. Рідко хто напише об'єктивно і правду», — продовжує Григорій.

Підсумовуючи, дуже важко сказати кого сучасний театр потребує більше: вдячного глядача чи свідомого журналіста. Адже журналіст впливає на глядача, запрошуючи його прийти, а вже потім використовує думку останнього в матеріалах. Як казав В. Гюго: є два способи живо зацікавити публіку в театрі: за допомогою великого або правдивого. Велике захоплює маси, правдиве підкуповує окремих осіб.

Тож саме вам вирішувати, якими глядачами бути, і чи зміниться журналістика, як і театральне мистецтво, чи піддадуться вони деградації…