Сучасний театр потребує не тільки вдячного глядача, а й свідомого об’єктивного журналіста

Театр завжди був невід'ємною складовою культури українського народу. Своєю грою актори могли передати не тільки емоції, почуття, а й давні звичаї і традиції. Проте сьогодні світ добра, краси та любові втрачає свого глядача. Сучасне покоління радше посидить в Інтернеті чи подивиться чергову піратську версію голлівудського фільму, аніж «висидить» двогодинну виставу. Пише у своєму матеріалі спеціально для  www.buknews.com.ua  студентка Вікторія Яшан. 

Існує версія, чому театр ненавидять ще зі школи: дітей «заганяють» туди з примусу. І це дійсно діє, особливо в Чернівцях. Навіть артист драми театру ім. О.Кобилянської Григорій Руденський-Краєвський погодився з твердженням, що будучи дитиною він би нізащо не пішов у театр, а краще би сходив у кіно: «Я кажу так навіть своїм учням: сходіть краще в кінотеатр. Це і дешевше,  і більше розважить Вас. Проте коли ці дітки з п'ятого класу йдуть на «Тисячу снопів вітру» і кажуть, що це дуже захоплююче і класно — мене це вражає. А ще це досить оригінально, якщо взяти дівчину і зводити її на побачення в театр. Запам'ятається на все життя».

Театр потрібно робити «модним». Та повернути глядача в театр, так само як і залучити до нього молодь  - питання досить нелегке. Проте якщо з рекламою та піаром у нас ще більш-менш, то з об'єктивними журналістами, які б могли у цьому допомогти — погано. Адже кожна людина має свою думку, певні враження від вистави, а стримати їх при написанні журналістського матеріалу досить важко.

«Я люблю критику, — зауважує Григорій, — проте не так, коли журналіст бере і виливає весь бруд в одній замовній статті, а вказує конкретно на недоліки. Журналіст, коли пише, що це не подобається, має чітко розуміти чому і вміти майстерно викласти так, щоб актор зрозумів, що треба зробити, щоб задовольнити наступного разу. Але без емоцій ще гірше: коли журналісти приходять на подію просто через виконання свого професійного обов'язку — матеріал виходить надто сухим. Журналіст в такому випадку як актор: не можеш сказати, що роль не твоя, мусиш в неї вживатися. Не знаю, що гірше: написати заяву-відмову чи зіпсувати матеріал. Чесно скажу, я не люблю журналістів. Рідко хто напише об'єктивно і правду», — продовжує Григорій.

Підсумовуючи, дуже важко сказати кого сучасний театр потребує більше: вдячного глядача чи свідомого журналіста. Адже журналіст впливає на глядача, запрошуючи його прийти, а вже потім використовує думку останнього в матеріалах. Як казав В. Гюго: є два способи живо зацікавити публіку в театрі: за допомогою великого або правдивого. Велике захоплює маси, правдиве підкуповує окремих осіб.

Тож саме вам вирішувати, якими глядачами бути, і чи зміниться журналістика, як і театральне мистецтво, чи піддадуться вони деградації…

13 коментарів

Сергій Янушевський
погоджуюсь зі змістом статті та ще треба додати, що театр потребує не тільки вдячного глядача чи журналіста, а й актора, як це не дивно звучить. Наводжу приклад, прийшли в один зі столичних театрів на «Війну і мир», і яке було моє здивування, коли Наташу Ростову, молоду і тендітну дівчину «осьмнадцати лет» вийшла грати поважна жіночка років так за 50, то бажання додивлятися виставу, як рукою зняло…
Максим Татарченко
значить грає погано, в тому-то і прикол, щоб повірили, що ота жіночка — дівчина
Сергій Янушевський
та ні, вона якраз професіоналка, акторка з великої літери, просто… ну Ви зрозуміли)
Максим Татарченко
заслужена теща депутата?
Сергій Янушевський
))), Максим я не це мав на увазі, вона роль грала професійно!, багато років поспіль, але вже прийшов час грати роль Наташі Ростової молодій акторці…
Максим Татарченко
Я теж бачу сенс у теорії відторгнення із-за примусу. Приміром я в школі ненавидів літературу, бо змушували читати, і я прочитав у повному обсязі досить мало із курсу, рятувала стеля, хороша пам'ять, логіка і короткий зміст твору. Єдине, чому я навчився там — екстремальна імпровізація в обставинах інформаційного вакууму (лити воду на тему, про яку я лиш десь колись чув :-) ).

А потім я зрозумів, що не дурно байдики бив. Якби я читав тоді, мені б багато чого не сподобалось і я б потім навіть і думки не мав це перечитати.
Олег Тудан
О да, я дико ненавидел всех этих рыльских, франков, кобылянских и главного сатану — Тараса, только потому, что урок украинской литературы был дикой пыткой и принуждением, ко времени выпуска с лицея я даже возненавидел украинский язык только за то, что все эти люди писали на нем, но что хуже — на нем разговаривала наша преподавательница украинской литературы, она же классный руководитель. Это потом, уже позже, я удивился эстетике Гончара, глубине Франка, и кстати, Хэмингуэя предпочитаю в украинском переводе, но все равно, от стихов и сумрачного взгляда усатого Тараса у меня депрессия и метеоризм.

А еще умиляет скорбь автора статьи, у которой аккаунты во многих соцсетях, о современном интернет-зависимом молодом поколении ^_^

К тому же, DVD-Rip — это не пиратство, если что.
Максим Татарченко
Я на укр.літ. писав домашку з інших предметів — непогана оптимізація часу. І ще, може не в тему, але про школу. Що особливо мене вбивало, це шкільні твори, напишеш власну думку — погано, а спишиш своїми словами з критики — молодець. Взагалі, я б вчителів переатестовував по справжньому кожні пару років, причому не підготовленими за місяць відкритими урокам, а жорстоким анонімним екзаменуванням, без врахування віку, стажу і посади. Ніяких виключень, «валити» стару 80-річну бабусю, як 20-річну студентку — профпридатність є профпридатність. Ідея школи непогана, але там забагато некомпетентних людей серед вчителів.
Святослав Вишинський
Чомусь в Україні повально прийнято говорити про обов'язки підлеглих, але не про обов'язки роботодавців — це за ситуації, коли заробітня плата шкільного вчителя на межі бідності. І так по конвеєру: вимоги виконувати по максимуму, атестуватись безкінечно, документацію розмножувати до «умопомрачєнія», але систематично отримувати за це копійки і обіцянки «покращення».

P.S. Яка переатестація через кілька років? Вчитель має навчати, а не звітуватись без кінця і краю. Невже хтось думає, що безкінечні перевірки, якими в нашій державі лишень і займається керівництво, щось чи когось «покращують»?
Максим Татарченко
Але ж ви не станете заперечувати, що требя якось некомпетентних вчителів відсіювати? Звичайно я пишу про радикальній підхід і в реальному житті треба зменшувати рівень звітності, але при цьому має бути система, яка б самоочищалася. А про з/п, це порочне коло: чому мало платять? Бо так прцюють. А чому так працюють? Бо мало платять. І, звісно, ситуація з платнею там критична, але ж якщо стати платити в 10 разів більше, якість-то не покращиться, ніхто підходу не змінить.
Святослав Вишинський
Якщо підвищити зарплатню і знизити бюрократичну звітність, тоді будуть і моральні підстави додатково щось вимагати. Зрештою, тоді вчитель матиме час елементарно розвиватись у своїй темі — бо зараз він, як і викладач університету, заглиблений переважно в контрпродуктивне «галочне» папероїдство (планування, публікації і т.п.). Система сама обмежує можливості якісного росту, бо в системі зацікавлені в тупих (sic) учителях/викладачах, з яких потім за все можна буде брати хабарі.
Максим Татарченко
Це так. Саме в «галочному» біда. Плюс усякі «відкриті уроки», на підготовку яких втрачається куча часу, а толку нуль, бо це просто вистава і не більше.
Микола Гуцуляк
на мій погляд журналісти не в силі заохотити народ до відвідування театру; театр — це елітарне явище, туди ходять і повинні ходити лише свідомі люди; а становище сучасного вчителя і викладача залишає бажати кращого: в плані зарплат це повна відсутність мотивації не те що до самовдосконалення, а навіть до найменшого конструктиву.
п. с. зареєстрованість автора статті в соціальних мережах ще не означає інтернет-залежності.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте