"Щастя тим, хто йде далі" АБО як важко жити людям, хворим на СНІД
Ніколи не думала, що саме така книга потрапить до моїх рук випадково. Книга, яка притягує до себе, наче магніт, і не можливо відірватись хоч на хвильку...
Мабуть, кожен з нас, часто чує статистику про кількість ВІЛ-інфікованих. Але рідко хтось задумується над тим, як би змінилось ваше життя після того, як друзі чи кохані дізнались про діагноз. Людина залишається самотньою у світі. Без підтримки, поваги та надії. Без сенсу жити далі. Але потрібно знаходити в собі сили.
Як можна жити, знаючи, що приречений на смерть? Все в руках долі...
До аварії у Даші було все: турботливі батьки, вірна подруга, наречений та робота у престижній клініці. І все це кануло в лету після позитивного результату на тест виявлення ВІЛ-СНІД. Подруга її зрадила, наречений кинув, з клініки звільнили, батьки відреклися – вона залишилася самотня в такому великому світі. Все, що до того приносило їй радість – тепер дратувало.
Та порада старого знайомого влаштуватися медсестрою у хоспіс дає їй надію не тільки заробити гроші на лікування, а й змінити своє життя. Даша доглядає тих, кому залишилося жити небагато, влаштовує їм літературні вечори, та здійснює їхні останні бажання, навіть не підозрюючи, що скоро сама опиниться на одному з лікарняних ліжок.
Хлопець, котрий перед аварією так і не зумів зізнатися своїй дружині про СНІД, наштовхується на Дашу в Інтернеті, довго відкриває свою душу і через два місяці розуміє, що вони обидвоє живуть у Дніпропетровську і мають одинаковий діагноз.
Мало того: сама Даша врятувала його після аварії, коли він міг на все життя стати інвалідом. Відчуваючи свою провину, що дівчина могла підчепити хворобу від нього, Сергій береться лікувати свою спасительницю, і непомітно закохується… Вони усиновлюють дівчинку з інтернату, про що мріяла ще покійна дружина Віталіна і щасливо живуть… Проте кожному з них відміряний свій час. Під час зливи Даша застуджується. закордоннне лікування тут вже не допомагає, і відчуваючи наближення смерті вона спішить виконати своє останнє бажання: померти, коли він поруч.
P.S. Книга неймовірна, читається на одному диханні. 316 сторінок з легкістю можна подолати за 4 години. Якщо все-таки надумаєте, то раджу прочитати до 1 грудня…
«Таке враження, що люди бояться СНІДу так, ніби він передається через телефонні дзвінки. Наче вірус в Інтернеті. Це від недостатньої інофрмації.» Світлана Талан «Коли ти поруч»
Мабуть, кожен з нас, часто чує статистику про кількість ВІЛ-інфікованих. Але рідко хтось задумується над тим, як би змінилось ваше життя після того, як друзі чи кохані дізнались про діагноз. Людина залишається самотньою у світі. Без підтримки, поваги та надії. Без сенсу жити далі. Але потрібно знаходити в собі сили.
Як можна жити, знаючи, що приречений на смерть? Все в руках долі...
До аварії у Даші було все: турботливі батьки, вірна подруга, наречений та робота у престижній клініці. І все це кануло в лету після позитивного результату на тест виявлення ВІЛ-СНІД. Подруга її зрадила, наречений кинув, з клініки звільнили, батьки відреклися – вона залишилася самотня в такому великому світі. Все, що до того приносило їй радість – тепер дратувало.
Та порада старого знайомого влаштуватися медсестрою у хоспіс дає їй надію не тільки заробити гроші на лікування, а й змінити своє життя. Даша доглядає тих, кому залишилося жити небагато, влаштовує їм літературні вечори, та здійснює їхні останні бажання, навіть не підозрюючи, що скоро сама опиниться на одному з лікарняних ліжок.
Хлопець, котрий перед аварією так і не зумів зізнатися своїй дружині про СНІД, наштовхується на Дашу в Інтернеті, довго відкриває свою душу і через два місяці розуміє, що вони обидвоє живуть у Дніпропетровську і мають одинаковий діагноз.
Мало того: сама Даша врятувала його після аварії, коли він міг на все життя стати інвалідом. Відчуваючи свою провину, що дівчина могла підчепити хворобу від нього, Сергій береться лікувати свою спасительницю, і непомітно закохується… Вони усиновлюють дівчинку з інтернату, про що мріяла ще покійна дружина Віталіна і щасливо живуть… Проте кожному з них відміряний свій час. Під час зливи Даша застуджується. закордоннне лікування тут вже не допомагає, і відчуваючи наближення смерті вона спішить виконати своє останнє бажання: померти, коли він поруч.
P.S. Книга неймовірна, читається на одному диханні. 316 сторінок з легкістю можна подолати за 4 години. Якщо все-таки надумаєте, то раджу прочитати до 1 грудня…
«Таке враження, що люди бояться СНІДу так, ніби він передається через телефонні дзвінки. Наче вірус в Інтернеті. Це від недостатньої інофрмації.» Світлана Талан «Коли ти поруч»
45 коментарів
Дякую за зауваження!)
Владимир, судя по вашему посту, вы очень так верите в бога, у вас даже скорее всего есть дома несколько икон, (а если есть автомобиль, то и в нем на лобовом стекле висит какая-нибудь копеечная иконка).
Кроме того, вы, скорее всего боитесь наркоманов и гомосексуалистов, часто считая их одним и тем же явлением.
Возможно, вы хотели бы многое попробовать, но вам страшно. Потому что ваша средневековость прет из всех щелей вашего естества.
«Но будьте друг ко другу добры, сострадательны, прощайте друг друга, как и Бог во Христе простил вас»
Или у вас какой другой бог, например?
А вот люди, судя по всему — нет. С маленькой.
Я вас еще за «наркоманов и проституток» могу дернуть. Особенно за проституток. Хотя должен был быза наркоманов, ведь наркоманы — мои друзья, как вы говорите.
Только вы, как любой истинно и неистово верующий, привычно вывернетесь. Ваша религия это одобряет.
Вы, кстати, забыли добавить, что СПИД — болезнь не только наркоманов и проституток, но и представителей африканских племен. Для целостности картины.
Вона його рятувала зовсім не тим способом…
У неї була відкрита рана, і в нього.
з тобою їй, звичайно, не зрівнятися)
Печально(
тут багато «цікавих» людей
не треба звідси йти
Заголовок варто змінити на «ВІЛ-інфікованим». СНІД — не хвороба, а симптом. Це так як і вискока температура — теж симптом, а людина хвора вірусом. Тобто ніхто ж не каже, що хворий «високою температурою».