"Україно Гудбай": нові враження та вчорашні історії по-новому

Сьогодні знову була на «Україно Гудбай». Нові враження, нові емоції. Вчора журналісти якось надто серйозно поставилися до цього всього. Але ж не можуть вони при виконанні професійних обов’язків вголос кричати про відчуття та ще й в малій залі. А простому народу всьо простітєльно. Коментарі із задніх рядів від пересічних перехожих, яких бачила колись на Кобилянській, то радували, то давали привід задуматися.

Багато чого залежить від того, з ким дивишся. Як від професії, так від статі і віку. Але ще більше залежить від кіно. Немає різниці тривалість, жанр. Головне – мова. Якщо вона рідна, то ти із великим задоволенням будеш дивитися і радіти, що українське оживає. Особливо, якщо ще й пише «За підтримки Державного агенства з питань кіно».
Радує, що всі труднощі з коштами і т.п., не лякають молодих перспективних людей. Що їх турбують сучасні проблеми і вони беруться за такі справи. Хочу побачити решту 19 короткометражок, які не увійшли до прокату.
Дякую знімальній групі, акторам, всім, хто допомагав у зйомках та тим, хто прийшов сьогодні на прем’єру…