Дік

Сидить у вікна — вдивляється вдаль
а поруч її вірна подруга печаль
за вікном-ніч, тихе поснувше місто
за вікном тиша перебирає пожовкле листя

На вулиці тихо, ніхто не кричить
лише іноді цуценя скавучить
собача біленьке, чорненьке вухо
погляд сумний, в якому туга.

Забереш додому, ніжно приголубиш
через деякий час звикнеш, полюбиш
назвеш Діком, будеш мати вірного друга
і немає в світі більшого чуда

ніж отой клубочок шерсті ...
і печалі не буде
бо не скучно тобі
Дік назавжди прогнав її.

грудень 2009